анатомія

Стан імунної системи забезпечують як спадкові ( природний імунітет ), так і спеціально сформо­вані механізми ( штучний імунітет ). Природний імунітет поділяється на  вроджений  і  набутий . Уроджений імунітет до певних хвороб передаєть­ся спадково. Набутий формується протягом усьо­го життя людини. Він з’являється після пере­несеного захворювання й може бути активним і пасивним. Активний імунітет розвивається через 1-2 тижні після одужання. Він може збері­гатися тривалий час, іноді все життя (наприклад, після кору), або бути нестійким (після грипу). Пасивний імунітет має немовля, яке отримало антитіла від матері через плаценту під час внутрішньоутробного розвитку або із грудним моло­ком. Такий імунітет зберігається протягом перших тижнів життя, а потім поступово зникає. Штуч­ний імунітет створюють введенням в організм лікувальної сироватки — готових антитіл проти певного збудника (наприклад, протитуберку­льозне щеплення) або вакцини.

Основним механізмом регуляції будь-якої функції організму є нервовий або рефлекторний. В основі рефлекторної регуляції лежить рефлекс. Рефлекс — це реакція-відповідь організму на зміни зовнішнього або внутрішнього середовища при обов’язковій участі центральної нервової системи. Засновником рефлекторної теорії є французький вчений Р. Декарт (1596-1650). І.М. Сєченов у своїй відомій праці «Рефлекси головного мозку» (1863) вказав, що «всі акти свідомого і несвідомого життя за способом походження суть рефлекси». Це означає, що психічна діяльність регулюється рефлекторно, як і будь-яка підсвідома функція організму (травлення, дихання, рухи). Шлях, по якому проходить збудження при здійсненні рефлексів, називається рефлекторною дугою. До складу рефлекторної дуги входять рецептор, аферентний шлях, нервовий центр, еферентний шлях, ефектор, зворот­ний зв’язок. Рецептори  — це чутливі структури, які сприймають зміни зовнішнього або внут­рішнього середовища. Сукупність рецепто­рів,...

М’язова система — частина опорно-рухової системи. У нашому тілі близько 600 м’язів. За місцем   розташування вони поділяються на м’язи голови, шиї, тулуба, кінцівок. М’язи вико­нують безліч функцій. Рухаючи кістки, до яких вони прикріплені, м’язи забезпечують переміщен­ня тіла у просторі й підтрим­ку його рівноваги, дають мож­ливість прибирати різні пози, вимовляти різноманітні звуки, здійснювати жувальні й ковталь­ні рухи. М’язова маса становить приблизно 50 % загальної маси тіла Кістякові м’язи — найбільша група м’язів нашого тіла. Це і найбільші м’язи. Вони беруть участь у різноманітних рухах тулуба й кінцівок. Кістякові м’язи утворені поперечносмугастою м’язовою тканиною. У її волокнах є елементи (міофібрили), що забезпечують одночасне ско­рочення одних і розслаблення інших м’язів. М’язові волокна розташовуються паралельно одне одному й об’єднані в пучки, зв’язані про­шарком зі сполучної тканини. Кінці пучків переходять у сухожилля, за допомогою яких м’язи прикріплюються до...

До кровоносних судин  ( vasa   sanguinea )  належать артерії  ( arteriae ) , по яких кров відтікає від серця, вени  ( venae ) , по яких кров надходить до серця, і судин гемомікроциркуляторного русла, розташованих між артеріями і венами. Гемомікроциркуляторне русло складається з артеріоли  ( arteriola ),  прекапілярної артеріоли  ( arteriola   precapillaris ),  кровоносного капіляра, або гемокапіляра  ( vas hemocapillare ),  посткапілярної венули  ( venula   postcappillaris ),  венули  ( venula ).  Між артеріолою і венулою існує артеріоло-венулярний анастомоз  ( anastomosis arteriolovenularis ). Віддаляючись від серця, артерії галузяться, їхній калібр поступово зменшується до дрібних прекапілярних артеріол, які у товщі органів переходять в капіляри, що утворюють гемокапілярну сітку  ( rete   hemocapillare ).  Капіляри продовжуються у посткапілярні венули та венули, які зливаютьс...

Судини, якими рухається кров, підрозділя­ються на артерії, вени   та капіляри. Артерії несуть кров від серця до тканин та органів, венами вона повертається до серця. Між артері­ями й венами є мережа дрібних судин — капіля­рів. Найбільша артерія — аорта — відходить від лі­вого шлуночка серця. Вона ділиться на менші ар­терії, а ті, у свою чергу, на дрібніші (артеріоли), що розгалужуються на капіляри. Ці мікроскопіч­ні судинки підходять до кожної клітини організму, живлячи її й забираючи відпрацьовані речови­ни. Через найтонші капілярні стінки відбува­ється обмін між кров’ю та тканинами тіла. Стін­ки артеріол містять гладкі м’язові волокна, під час скорочення яких просвіт судини зменшуєть­ся. Стінки артерій товсті, вони мають три шари — зовнішній, середній і внутрішній. Зовнішній шар утворений міцною сполучною тканиною. Серед­ній шар складається із гладких м’язових волокон, які можуть скорочуватися й розширюватися, змінюючи просвіт артерії, а також з еластичних сполучнотканинних...

Вени великого кола кровообігу Головними венозними колекторами великого кола кровообігу, які впадають у праве передсердя, є верхня і нижня порожнисті вени та вінцева пазуха серця. Вінцева пазуха (sinus coronarius) формується за рахунок вен, що збирають венозну кров від стінок серця. Система верхньої порожнистої вени Система верхньої порожнистої вени охоплює венозне русло голови, шиї, верхніх кінцівок, стінок та органів грудної порожнини. Вени часто супроводжують однойменні артерії і мають такі самі назви. Разом з тим структура венозної системи голови відрізняється особливостями, притаманними лише їй (пазухи твердої оболони головного мозку, випускні вени, диплоїчна венозна мережа губчастої речовини кісток). Вен на лиці більше, ніж артерій, вони утворюють у деяких місцях венозні сплетення. Вени голови широко анастомозують між собою, при цьому існують венозні зв'язки між венами зовнішніх покривів голови та внутрішньочерепними венозними утворами. Венозна кров від голови збирається...