ДНК

Зуби (dentés) — це важлива частина жувальномовного апарату, що є комплексом анатомічно й функціонально пов'язаних органів, які беруть участь у жуванні, голосоутворенні та артикуляції. До цього комплексу належать: 1) тверда опора — лицевий скелет і скронево-нижньощелепний суглоб; 2) жувальні м'язи; 3) органи захоплювання, перемішування та пересування їжі, формування харчової грудки для ковтання, а також забезпечення функцій звуко-мовного апарату (губи, щоки, піднебіння, зуби, язик); 4) органи подрібнення їжі — зуби; 5) залози, секрет яких розріджує їжу та ферментативно її обробляє.
Розвиток зубів у ряду хребетних спричинився дуже важливими життєвими функціями організму — захоплюванням, утримуванням і грубим механічним обробленням їжі, а часто також захистом і нападом.
Еволюційно зуби є похідними ектодермального епітелію, утвореного з луски. Луска давніх риб, що росла з країв щелеп, поступово залучалась до механічного оброблення їжі, набуваючи нових функцій. Внаслідок зношування луска замінювалась на нову, звідси зміна зубів, яка у нижчих хребетних повторюється багаторазово протягом життя, а в людини — двічі.
Спеціалізовані зуби людини розвиваються з епітелію ротової ямки й розташованої нижче мезенхіми. З епітелію формується емалевий орган, а з мезенхіми — дентин, пульпа, цемент, тверді та м'які тканини, які оточують зуб (пародонт).
Формування зубів починається з б — 7-го тижня ембріогенезу. Умовно в розвитку зубів розрізняють три періоди, або стадії: закладання й утворення зачатків зубів; диференціація зубних зачатків; процеси одонтогенезу, а також розвиток тканин, які оточують зуби.
У першому періоді ембріогенезу на поверхні щелеп стовщується епітелій — утворюється зубна пластинка (lam. dentalis), яка до 8-го тижня починає вростати в мезенхіму на всьому протязі щелепи. Незабаром ця пластинка ділиться на язикову та присінкову. З присінкової пластинки внаслідок її розщеплення формується борозна, що відокремлює губи та щоки від ясен і з якої утворюється присінок рота. На язиковій зубній пластинці незабаром з'являються зачатки зубів (germen dentis), яким передує колбоподібне вогнищеве розростання епітелію, що дає початок емалевим органам (огдапит епатеїеит). У подальшому на нижній поверхні кожного органа формується заглиблення, в яке впинається мезенхіма, утворюючи сосочок зуба (papilla dentis). Навколо емалевого органа внаслідок ущільнення навколишньої мезенхіми з'являється зубний мішечок. Емалевий орган набуває форми двостінного келиха або ковпачка; з'єднуючись із сосочком зуба, він утворює зубний зачаток. Під кінець 3-го місяця ембріогенезу емалеві органи відокремлюються від зубної пластинки вузьким епітеліальним тяжем — шийкою емалевого органа.
Першими виникають зачатки молочних зубів. Скупчення клітин, які утворюють зачатки постійних зубів, закладаються разом із зачатками молочних зубів.
Протягом другого періоду одонтогенезу відбувається диференціація однорідних клітин емалевого органа на окремі шари. В центрі утворюється емалева пульпа (зірчаста сіточка), а по її периферії — внутрішній емалевий епітелій, клітини якого диференціюють в амелобласти (енаме лоб ласти), що починають виробляти емаль, набувають циліндричної форми. Назовні від амелобластів утворюється шар клітин. Зовнішній шар емалевого органа складається із щільно притиснутих одна до одної клітин, які формують зовнішній емалевий епітелій. Емалева базальна пластинка (базальна мембрана) емалевого органа відокремлює емалеву сіточку від решти мезенхіми.
Одночасно відбувається диференціація сосочка зуба: амелобласти з'являються поблизу сосочка, а потім поширюються далі краями в напрямку до основи коронки зуба. У цей же час мезенхімні клітини сосочка, які прилягають безпосередньо до шару амелобластів, перетворюються на високі циліндричні одонтобласти, що починають виробляти дентин ще до того, як починається продукування амелобластами емалі. Із зубного сосочка внаслідок диференціації мезенхімних клітин утворюється дентин і пульпа зуба. Клітини зубного мішечка перетворюються на цемент, періодонт і кісткову зубну альвеолу.
Отже, зачаток зуба складається з трьох основних елементів: емалевого органа (ектодермального походження), сосочка зуба і зубного мішечка (мезенхімного походження). З 4-го місяця ембріогенезу, у третьому періоді одонтогенезу виникають зубні тканини — дентин, емаль і пульпа зуба.
Після відокремлення зачатків зубів від зубної пластинки та епітелію порожнини рота вільний край і задні відділи зубної пластинки продовжують розвиватися, перетворюючись у по¬дальшому на емалеві органи постійних зубів. Протягом 5-го місяця ембріогенезу за зачатками молочних зубів утворюються емалеві органи різців, ікол і малих кутніх зубів. Одночасно зубні пластинки ростуть назад і на їх краях закладаються емалеві органи великих кутніх зубів.
За хімічним складом і фізичними властивостями зуби наближаються до кісток, але будовою тканин вони відрізняються від них. Міцність і стійкість зубних тканин забезпечують тривале їх збереження у зовнішньому середовищі після смерті тварини чи людини, що дає змогу палеонтологам отримувати цінні відомості про будову тіла вимерлих попередників і його удосконалення в людини.
Емаль і дентин є органічною (твердою) основою зуба, серед елементів якої пізніше відкладаються неорганічні компоненти. У кістках скелета, в дентині та емалі органічні елементи, переплітаючись у складні конструкції, надають тканинам пружності й міцності при розтягненні, неорганічні компоненти формують і роблять їх твердими.
Кістка, дентин і емаль подібні між собою наявністю в них органічних і неорганічних (мінеральних солей) компонентів, але значно відрізняються їх співвідношенням, а також мікроскопічною структурою. Кістка містить близько 45 % органічних речовин, дентин — близько ЗО %, а емаль дорослої людини — менше 5 %. Кістка, дентин і емаль відрізняються гістологічною будовою: клітини кістки містяться в окремих лакунах; у дентині клітин немає, вони розташовані по периферії пульпи, а сам дентин пронизаний великою кількістю канальців, у яких проходять відростки одонтобластів. Емаль складається з призматичних структур — емалевих призм, а клітини, які її формують, після прорізування зубів повністю руйнуються. Емаль є найтвердішою тканиною тіла, міцність її зумовлена високим (близько 97 %) вмістом мінеральних солей.
Одонтобласти, живлення яких здійснюється дрібними кровоносними судинами пульпи зуба, виробляють свій секрет у напрямку емалевого органа. Внаслідок цього перший дентин відкладається вздовж внутрішнього емалевого епітелію емалевого органа. Секреція продовжується, шар дентину збільшується, внаслідок чого одонтобласти все далі відступають від раніше відкладеного дентину. Відростки одонтобластів спочатку закінчуються в основній речовині, а потім, у міру збільшення шару дентину, витягуються, утворюючи дентинові волокна. Навіть у зубах дорослої людини, в яких шар дентину становить понад 3 мм, дентинові волокна тягнуться від одонтобластів, що вистеляють камеру пульпи, до зовнішньої частини дентину. Відомо, що після видалення пульпи зуба, разом з якою видаляються й одонтобласти, у дентині відбуваються дегенеративні зміни — він темніє і стає крихкішим. Цей процес, очевидно, зумовлений відсутністю одонтобластів, які відповідають за процеси обміну в дентині. Тонкі дентинові волокна одонтобластів можуть брати участь як посередники в передаванні больових подразнень нервовим волокнам, які закінчуються в пульпі зуба біля основи одонтобластів.
Емаль (enamelum) утворюється як результат діяльності амелобластів емалевого органа. Після того як одонтобласти сформували перший тонкий шар дентину, амелобласти починають продукувати емаль. У процесі утворення емалі на нижній поверхні кожного амелобласта з'являється маленький полігональний стержень — емалева призма. Довга вісь емалевої призми розташована приблизно під прямим кутом до місця сполучення дентину та емалі. Кількість органічної речовини, що є каркасом емалі, набагато менша, ніж у кістці чи дентині.
Зріла емаль не містить клітин, оскільки після її утворення і прорізування зубів амелобласти дегенерують. Тому емаль не здатна до регенерації в разі ушкодження.
Мінеральні речовини зуба досить легко можуть розчинятися кислотами їжі та деяких напоїв, що може призводити до утворення тріщин і ямок на поверхні емалі. У цих ділянках затримуються частинки їжі, в яких осідають і розмножуються бактерії, що продукують кислоти. Внаслідок руйнування в емалі з'являються порожнини. Цей процес відбувається без больових відчуттів. Біль виникає тоді, коли порожнина досягає дентину. Далі до процесу залучається пульпа. У ній розвивається запалення, що призводить до її загибелі.
Процес утворення емалі й дентину починається на верхівці коронки зуба й поширюється далі до його кореня. Через це корінь видовжується, що є важливим чинником у прорізуванні зубів.
Цемент (cementum) — також тверда речовина зуба, що формує його кісткову оболонку. Цемент не утворюється до тих пір, поки зуб не закінчить ріст і не займе остаточного положення в щелепі. Проте тканина, з якої потім утворюється цемент, закладається набагато раніше. Між зубом, який розвивається, і кісткою щелепи виникає скупчення мезенхімних клітин (спочатку біля основи сосочка зуба, а потім навколо зуба), яке з часом вкриває його повністю, утворивши зубний мішечок. Під час прорізування зуба частина зубного мішечка навколо коронки руйнується, а та, що оточує корінь, зберігається. Мезенхімні клітини, розташовані поряд з коренем, розмножуються одночасно з його ростом. Деякі мезенхімні клітини диференціюються, утворюючи цементобластичну пластинку навколо кореня, цемент, який не має судин.
Основна функція цементу полягає в тому, щоб замурувати й міцно утримувати волокна періо-донтичної пластинки, розташованої між цементом і кістковою стінкою зубної альвеоли, фіксуючи корінь зуба в альвеолі. У верхній частині кореня цемент безклітинний, у нижній (біля верхівки зуба) у невеликих лакунах серед звапнованої міжклітинної речовини містяться клітини цементобласти, які сполучаються з джерелами живлення за допомогою своїх відростків.
Періодонт. У міру формування кореня зуба та відкладання цементу з навколишньої мезенхіми розвивається періодонтична пластинка. Вона складається з великої кількості колагенових волокон, одні кінці яких закінчуються в цементі зуба, а інші — в кістці щелепи. Кінці волокон, занурені в кісткову тканину, називаються цементними проривними (шарпеєвими) волокнами (за типом проривних волокон сухожилків м'язів, які укріплюють сухожилки в кістковій тканині). Ці волокна не тільки прикріплюють зуб до щелепи, а й внаслідок своєрідного розташування не дають йому вдавлюватися в альвеолу.
Із зубного сосочка поступово формується пульпа зуба (pulpa dentis) — пухка сполучна тканина, що походить з мезенхіми зубного сосочка, має багато кровоносних судин, нервів і клітин.
Зуби у людини, як і у вищих хребетних, розташовані на межі між присінком і власне порожниною рота і закріплені в зубних альвеолах альвеолярних відростків щелеп. Вони утворюють верхньощелепну та нижньощелепну зубні дуги (arcus dentalis superior et arcus dentalis inferior) (див. мал. 133). На відміну від інших приматів у людини ряд зубів рівний (ікла не випинають).
Кількість зубів у дорослої людини, як і у всіх приматів Старого Світу, звичайно становить 32 (часто зменшується до 28). Вони називаються постійними зубами (dentés permanentes). Діти мають молочні зуби (dentés deciduï), максимальна кількість яких 20.
Загальна анатомія. Частини зуба (мал. 135). Зуб (dens) складається з таких частин: коронки (corona dentis); шийки (cervix dentis); кореня (radix dentis). Різні у функціональному відношенні зуби мають неоднакову кількість коренів (1-3).
Основна маса зуба (коронка, корінь) складається з дентину, який визначає форму зуба. Дентин коронки вкритий емаллю, а дентин кореня (коренів) — цементом. Місце з'єднання емалі коронки й цементу кореня розташоване в ділянці шийки зуба. Є чотири види з'єднання емалі з цементом: у стик (щільно прилягаючи); наповзання емалі на цемент; перекривання емалі цементом; незакривання ділянки дентину внаслідок того, що емаль не доходить до краю цементу?
Розрізняють анатомічну коронку зуба, вкриту емаллю, і клінічну коронку — частину зуба, що виступає над яснами. Клінічна коронка внаслідок атрофії тканин з віком збільшується. На коронках усіх зубів розрізняють кілька поверхонь: жувальну, або змикальну, поверхню (faciès occlusalis), — поверхню доторкування верхнього і нижнього зубних рядів під час їх сходження; присінкову, або щічну (faciès vestibularis buccalis); язикову (faciès lingualis), або піднебінну (faciès palatinalis); контактну (faciès contactus), яка має присередню (faciès mesialis) і дистальну (faciès distalis) поверхні. На жувальній поверхні малих і великих кутніх зубів є горбки зуба.
Всередині зуба міститься невелика порожнина (cavitas dentis, s. pulparis), форма якої залежить від форми зуба. Порожнина коронки (cavitas coronae) тією чи іншою мірою повторює форму коронки. Вона продовжується у вигляді каналу кореня зуба (canalis radicis dentis), який закінчується на верхівці кореня отвором (for. apicis dentis). Просвіти каналів можуть розгалужуватись, роздвоюватись і знову з'єднуватися в один.
Корінь зуба закінчується верхівкою кореня зуба (apex radicis dentis), отвором верхівки зуба, через який всередину зуба входять артерії та нерви до пульпи, а виходять вени.
Корінь зуба прикріплюється до зубної альвеоли за допомогою великої кількості пучків сполучнотканинних волокон, що разом з пухкою волокнистою сполучною тканиною та клітинами формують сполучнотканинну оболонку зуба між альвеолою і цементом, яка називається кореневою оболонкою, або періодонтом (periodontium). Таке прикріплення є одним з видів синдесмозу — вклиненням (gomphosis) (термін неправильний, адже зуб не вклинюється, а виростає зсередини). Сукупність утворів, які оточують корінь зуба (альвеола, відповідна ділянка альвеолярного відростка та ясна, що вкривають його), називають пародонтом (parodontium).
Під час дослідження і описування зубів користуються такими термінами: присіщова (вестибулярна) норма, жувальна норма, лінгвальна норма тощо. Нормою називають положення зуба, визначене під час дослідження. Наприклад, присінковою нормою називають таке положення, коли зуб повернутий присінковою поверхнею до дослідника.
Коронку і корінь зуба поділяють на третини. Так, поділяючи зуб уздовж вертикальної осі, в коронці виділяють змикальну, середню і шийкову третини; у корені — шийкову, середню і верхівкову третини. Уздовж лобової осі коронку поділяють на присередню, середню й дистальну третини; сагітальної — на присінкову, середню, язикову третини.
Заміна зубів у людини відбувається один раз (рідко двічі як відлуння філогенетичних особливостей). Перша генерація зубів (20) — це тимчасові (випадні), або молочні (dentes deciduï), які починають прорізуватись на 6 — 7-му місяці життя і закінчують у 2 роки (ембріональний розвиток зубів). Друга генерація зубів (32 постійних зуби) (dentes permanentes), починають прорізуватись у 5 — б років життя і закінчують у 16—18 років.
Коронки зубів утворюють зубні дуги: верхню (arcus dentalis superior) і нижню (arcus dentalis inferior). Кожна зубна дуга містить у дорослої людини по 16 зубів (мал. 136): чотири різці, два ікла, чотири малих кутніх зуби і шість великих кутніх (молочних зубів лише 20, оскільки немає премолярів і третіх молярів).
Порядок розташування зубів реєструється у вигляді зубної формули, в якій окремі зуби позначаються цифрами або літерами. Отже, анатомічну формулу молочних зубів можна записати так: 2, 1, 2, тобто на кожному боці як верхньої, так і нижньої щелеп є два різці, ікло і два великих кутніх. Анатомічна формула постійних зубів: 2,1,2,3 (два різці, ікло, два малих кутніх і три великих кутніх. Третій великий кутній, або зуб мудрості (dens serotinus, s. dens molaris tertius), мінливий як за формою і розмірами, так і за терміном прорізування.
Зуби верхніх і нижніх дуг під час змикання щелеп перебувають у певному співвідношенні. Так, горбки малих і великих кутніх зубів однієї щелепи відповідають заглибинам на однойменних зубах іншої. У певному порядку доторкуються протилежні різці та ікла. Під час змикання щелеп таке співвідношення зубів у зубних дугах називається оклюзією.
Розрізняють чотири види оклюзії: центральну, передню і дві бічні. Центральна оклюзія — наявність під час змикання зубів максимальної кількості контактуючих точок, причому серединна лінія лиця проходить між центральними різцями. Передня оклюзія — серединне сходження зубних рядів, але із зміщеною допереду нижньою дугою. Бічна оклюзія — зміщення нижньої щелепи праворуч (права оклюзія) чи ліворуч (ліва оклюзія).
Положення зубних дуг у центральній оклюзії називається прикусом. Розрізняють фізіологічні (нормальні) і патологічні прикуси. До фізіологічних прикусів належать ортогнатичний, прямий, деякі ступені прогнатичного й опістогнатичний; до патологічних — прогнатичний, прогенічний, глибокий, відкритий і перехресний. Усі види прикусів вивчають у курсі ортопедичної стоматології.
Зуби верхніх та нижньої щелеп, які доторкуються один до одного, називають зубами-антагоністами. Як правило, кожен зуб має по два антагоністи — головний і додатковий. Винятком є присередній нижній різець і третій верхній великий кутній зуб, що мають по одному антагоністу. Однойменні зуби правої і лівої сторін називаються антимерами.
Єдність зубних дуг морфологічно і функціонально забезпечується міжзубними контактами, альвеолярним відростком і пародонтом. Провідну роль у стійкості зубних дуг як однієї функціональної системи відіграє порядок розташування зубів (напрямок їх коренів і коронок). Міжзубні контакти передніх зубів розташовані поблизу різального краю, а бічних — поблизу поверхні змикання (жувальної). Під міжзубними контактами міститься трикутний простір з основою в бік альвеолярного відростка. Цей простір заповнений ясенним (міжзубним) сосочком, який таким чином захищається від ушкодження їжею під час жування. З віком контактні точки внаслідок стирання емалі збільшуються і замість них утворюються контактні площини.
Стійкість зубів нижнього зубного ряду збільшується щічною випуклістю зубної дуги, нахилом коронок кутніх зубів присередньо і вперед, а коренів назовні, формою коронок, яка з боку жувальної поверхні має вигляд трапеції. Тому контактні поверхні нижніх зубів не паралельні, а конвергують до язика, внаслідок чого зуби під час жування зазнають здавлювання. Стійкість зубів верхнього зубного ряду досягається збільшенням кількості коренів.
Під час розжовування їжі розвивається такий тиск, який має руйнівну силу, що вбиває зуб у альвеолу. Проте цього не трапляється завдяки морфологічним структурам періодонта, який виконує зв'язувальну та амортизаційну функції. Резервні сили його можна збільшувати тренуванням жувального апарату.
Належність зуба до верхньої чи нижньої щелепи, правого чи лівого боку зубної дуги можна визначити за особливостями його будови. Для цього використовують ознаки зубів: ознаку кута коронки; ознаку кривини емалі коронки; ознаку положення кореня.
Ознака кута коронки — у присінковій нормі кут, утворений контактною (жувальною) і мезіальною поверхнями, гостріший, ніж кут між жувальною та дистальною поверхнями (цей кут дещо заокруглений).
Ознаку кривини емалі коронки набагато краще визначати з боку жувальної поверхні за допомогою пальпації. Мезіальний край емалі на присінковій поверхні коронки опукліший, ніж бічний, внаслідок стовщення емалі в мезіальному напрямку.
Ознаку положення кореня можна визначити тільки на видаленому зубі у присінковій нормі: корені всіх зубів дещо відхилені дистально. Якщо провести поздовжні осі коронки й кореня, то вісь зуба відхилиться дистально і напрямок відхилення поздовжньої осі зуба покаже бік до якого належить зуб.
Прорізування зубів молочних звичайно починається в середині першого року життя. Першими на б —8-му місяці прорізуються присередні, на 7 — 10-му — бічні різці, на 12 —16-му — перші великі кутні, на 16 —20-му — ікла, на 20 —24-му — другі великі кутні зуби.
Спочатку прорізуються зуби нижньої щелепи, потім верхньої, за винятком перших молочних великих кутніх зубів. Як для молочних, так і для постійних зубів характерною є парність прорізування. Від початку 3-го року до 6-го року функціонують тільки молочні зуби. Формування коренів молочних зубів повністю закінчується для присередніх і бічних латеральних різців під кінець 2-го року, для великих кутніх зубів — до 4 років, для ікол — до 5 років.
З постійних зубів першими прорізуються перші великі нижні кутні, потім присередні різці та перші великі верхні кутні зуби, після них — бічні різці. Далі настає черга перших малих кутніх зубів, ікол, других малих кутніх зубів, других великих кутніх і в останню чергу — третіх великих кутніх зубів.
Прорізування всіх молочних чи всіх постійних зубів закінчується утворенням зубних рядів. Верхній ряд постійних зубів має форму напівеліпса, нижній — параболи. Верхній зубний ряд ширший за нижній, тому верхні передні зуби перекривають однойменні нижні, а щічні горбки верхніх кутніх зубів розташовані назовні від однойменних нижніх. Таке співвідношення зубних рядів збільшує жувальну екскурсію нижньої щелепи й розширює площу для подрібнення і розтирання їжі.
Спеціальна анатомія
Постійних зубів у людини 32: різців — 8; іклів — 4; малих кутніх — 8; великих кутніх — 12. Різці мають по одному кореню. Коронка схожа на лопатку, рівний різальний край якої утворює вістря зуба (cuspis dentis). Ікла звичайно також однокореневі, а різальний край клином звужується й утворює верхівку вістря (apex cuspidis). У малих кутніх зубів один-два, рідко три корені, на поверхні змикання коронки видно горбки, відокремлені один від одного борознами. Нижні великі, кутні зуби звичайно мають два, рідко три корені, верхні великі кутні зуби, як правило, трикореневі. На поверхні змикання коронок різної форми горбки.
Різці (défîtes incisivi) — по чотири на кожній щелепі, розташовані спереду, посередині зубних дуг, через що їх називають передніми зубами. Розрізняють верхні, нижні, присередні й бічні різці. Ними відкушують їжу, тому їх коронки розташовані майже у лобовій площині, закінчуються різальним краєм. Коронки присередніх різців більші, ніж бічних.
Верхні різці. Присередній різець є найбільшим серед різців. Має широку, опуклу коронку, що звужується до шийки зуба. Емаль коронки утворює в ділянці шийки закруглений виступ у вигляді напливу. Коронка може бути різної форми: прямокутної, трапецієподібної, овоїдної. Мезіаль-ний і різальний краї сходяться під прямим кутом, кут між різальним краєм і дистальним найчастіше тупий і трохи закруглений. На різальному краї присередніх різців у молодих людей є три горбки, які продовлсуються у вигляді валків на присінковій поверхні зубів; між валками проходять малопомітні борозни.
Корінь верхнього присереднього різця дещо сплющений у мезіодистальному на-прямку. Верхівка кореня заокруглена, згин між коронкою і коренем на мезіальному краї більший, ніж на дистальному. Ознака кривини емалі коронки разом з ознаками кута коронки і положення кореня дає можливість досить легко визначити належність зуба до правої чи лівої половини зубної дуги.
Язикова поверхня коронки верхнього присереднього різця часто має мезіальний і дистальний крайові гребені (crista marginales mesialis et distalis), спрямовані від основи коронки до її різального краю. Ступінь розвитку крайових гребенів у різних людей неоднаковий: їх може зовсім не бути, якщо вся язикова поверхня рівномірно увігнута, а можуть бути настільки розвинуті, що язикова поверхня має вигляд жолоба (лопаткоподібна). У випадках великої жолобуватості крайові гребені сходяться в пришийковій частині настільки, що формується шийковий пояс (cingulum cervicale). У шийковій третині коронки добре помітний горбок зуба (tuberculum dentis), форма й ступінь розвитку якого різні. Поверхня дуже розвинутого горбка спрямована в бік різального краю коронки, може бути зубчастою. Найчастіше є два горбки — мезіальний і дистальний, іноді між ними може бути третій — центральний горбок, а ще рідше 4 — 5 горбків.
Горбки також мають різну довжину: тонкі горбки довгі, добре розвинуті — короткі; у рідкісних випадках горбки можуть досягти різального краю.
Коронка верхнього присереднього різця з мезіального боку має (на медіальній нормі) клиноподібну форму, присінковий контур її опуклий, язиковий — увігнутий. На присінковій поверхні контур кореня опуклий, на язиковій — прямий, опуклий або увігнутий.
Порожнина коронки верхнього присереднього різця подібна до її зовнішньої форми, має щілиноподібну форму вздовж різального краю і сплощену в присінково-язиковому напрямку. Ближче до кореня порожнина коронки звужується й переходить без різкої межі в канал кореня. Біля верхівки кореня канал може поділятися на кілька канальців, що відкриваються самостійними отворами.
Висота коронки верхніх присередніх різців по присінковій поверхні становить 9—12 мм, ширина різального краю — 8 — 9, довжина кореня — 12 — 15, мезіодистальний діаметр шийки — 6,3 — 6,9, присінково-язиковий — 7,1—7,5 мм.
Бічний різець подібний до присереднього, але менший за нього. Проте є суттєві відмінності між різцями.
Присінкова поверхня коронки бічного верхнього різця найчастіше має форму трапеції або овоїдну. Дистальний кут коронки (між жувальним і дистальним краями) більш заокруглений, ніж у присереднього різця. Різальний край також заокруглений, іноді його майже не видно, а на верхній частині коронки є загострений горбок, що надає зубу форми кілочка. Горбки на різальному краю та борозенки між ними майже непомітні. На язиковій поверхні бічних різців є такі самі гребені й горбки, як і на присередніх різцях, проте зубний горбок бічних різців краще розвинений і під ним утворюється ямка. Якщо горбок на бічному різці двозубчастий, то бічний зубець більший; багатозубчасті горбки трапляються рідко. Двозубчастий горбок може продовжуватися до різального краю бічного різця. У таких випадках бічний різець набуває різної форми: бочкоподібної, премоляроподібної, ікс-зуба тощо.
Розміри бічних різців менші, ніж присередніх: висота коронки — 8 — 10 мм, ширина — 6 — 7, довжина кореня — 11,5 — 14,5, мезіодистальний розмір основи коронки — 4,8 — 5,4, присінково-язиковий — 5,8 — 6,2 мм.
Природжені аномалії. У деяких випадках різці зовсім не розвиваються. Найчастіше (після зубів мудрості) не прорізуються бічні верхні різці. Трапляється більша кількість різців. Між присередніми різцями може розвинутися додатковий, середній, зуб (mesiodens) найчастіше у вигляді кілочка, що не доходить до різального краю зубів.
З аномалій положення різців трапляється краудинг — розташування зубів у два ряди. При цьому обидва чи один бічний різець міститься позаду присереднього, ікло зближується з присереднім різцем. Присередні верхні різці у випадках краудингу можуть бути повернуті навколо поздовжньої осі бічними кутами вперед чи назад. Може бути також збільшення проміжків (діастема) між різцями — рідше між присередніми, частіше — між бічним різцем та іклом. Можливі аномалії у вигляді різної форми викривлень кореня різців.
Нижні різці менші за верхні, коронка у них вужча, корені стовщені в мезіодистальному напрямку.
Коронка присереднього різця вузька, розширена в бік різального краю. Кути між різальним, мезіальним і дистальним краями коронки майже однакові, і ознака кута коронки майже не вирізняється. Різальний край коронки має три горбки, добре помітні на нестертих зубах. На присінковій поверхні зуба від горбків ідуть у напрямку до шийки зуба три валки. У середній частині коронки валки сплощуються й зникають. Добре помітні мезіальний і дистальний валки. Часто горбків і валків немає, тоді присінкова поверхня гладка, рівномірно опукла або сплощена. Межа емалі утворює дугу, верхівка якої спрямована до кореня зуба. Ознака кривини емалі коронки невиразна.
На язиковій поверхні нижніх присередніх різців є крайові гребені, які менше розвинені, ніж на верхніх різцях. У пришийковій частині коронки є серединний зубний горбок і невиразний валок, множинних горбків немає. Нижні присередні різці можуть бути лопатоподібними, найчастіше коли таку форму мають верхні різці. Язикова поверхня коронки може бути увігнутою, плоскою, рідше — опуклою.
Контактні поверхні (мезіальна та дистальна) присереднього нижнього різця мають форму клина. Контур присінкової поверхні утворює опуклу дугу, а язикової — увігнуту. Межа емалі дугоподібна, опуклістю в бік кореня.
Корінь присереднього нижнього різця здавлений у мезіодистальному напрямку. Контур присінкової поверхні кореня опуклий або рівний, язикової — опуклий, рівний або навіть увігнутий. На мезіальній і дистальній поверхнях посередині тягнуться поздовжні борозни, причому на дистальній борозна виразніша, що дає змогу визначати, до якої половини зубної дуги належить зуб. Порожнина зуба повторює його форму, канал кореня може роздвоюватися.
Висота коронки присереднього нижнього різця становить 7 — 9,5 мм, ширина — 5 —5,5, довжина кореня — 10,5 —14, присінково-язиковий розмір шийки — 5,5 — 6, мезіодистальний — 3,5 — 5 мм.
Бічний нижній різець має коронку, форма якої нагадує долото. Різальний край її ширший, ніж у присередніх різців. Краї коронки в напрямку до шийки зуба дещо сходяться. Різальний край коронки на стику з мезіальним і дистальним краями утворює кути, з яких дистальний більш тупий і трохи заокруглений. Отже, в будові бічного нижнього різця чітко визначається ознака кута коронки. Кривина емалі між дистальним краєм коронки і коренем чіткіша, ніж на мезіальному краї, тобто бічний нижній різець має ознаку кривини емалі коронки. На присінковій поверхні нестертих зубів видно горбки й невеликі валки поблизу різального краю, що йдуть від горбків.
Дистальна поверхня бічних нижніх різців клиноподібна. Корінь зуба сплощений у мезіодистальному напрямку й відхиляється дистально. Посередині бічних поверхонь кореня проходять поздовжні борозни, з яких найбільш розвинута борозна на дистальній поверхні.
Висота коронки становить 8 — 10,5 мм, ширина — 5 —6, довжина кореня — 12,5 — 15, мезіодистальний розмір шийки — 4 — 4,5, присінково-язиковий — 6 — 6,5 мм.
Природжені аномалії різців на нижній щелепі трапляються рідше, ніж на верхній. Дуже рідко трапляється природжена відсутність присередніх нижніх різців. Частіше спостерігається краудинг нижніх різців, що полягає в нагромадженні їх докупи в різних поєднаннях. Досить рідко можна бачити між присередніми різцями додатковий зуб. Діастема може розвинутися переважно між бічними різцями та іклами. Набагато рідше трапляються аномалії форми кореня зуба.
Ікла (dentes сапіпі) розташовані на згинах зубних дуг, тому їх ще називають кутовими зубами. Це великі зуби з одногорбковою коронкою, одним потужним довгим коренем.
Верхні ікла мають коронку, що нагадує наконечник списа. Присінкова поверхня коронки ромбоподібна, різальний край складається з двох половин, що утворюють зубець, кут якого майже прямий, але може бути тупим або гострим. Мезіальна лінія завжди коротша за дистальну. Зубець формує головний горбок ікла, розташований дещо мезіальніше. Бічна частина різального краю крутіша за мезіальну. На дистальному ребрі різального краю іноді може бути проміжний горбок. Кут, утворений мезіальною частиною різального краю з мезіальним краєм коронки, відсунутий далі від шийки, ніж кут між дистальною частиною різального краю і дистальним краєм коронки. Дистальний кут найчастіше тупий і закруглений, мезіальний наближається до прямого. Отже, на верхньому іклі ознака кута коронки досить виразна.
Від головного горбка до шийки ікла тягнеться по присінковій поверхні широкий валок. На дистальному та мезіальному краях присінкової поверхні ікла видно невеликі крайові гребені. Між серединним валком і крайовими гребенями проходять дві невеликі борозни, що відповідають на мезіальній і дистальній частинах різального краю неглибоким вирізкам, з яких більше розвинута вирізка між головним горбком і мезіальним кутом коронки. Дистальні краї коронки зближуються в напрямку до шийки зуба.
На язиковій поверхні верхнього ікла добре видно крайові гребені, що продовжуються до кутів коронки (до язикового зубного горбка, звичайно добре розвинутого). Від нього до головного горбка різального краю зуба тягнеться досить помітний серединний гребінь. Між ним і дистальним гребенем утворюються заглибини (їх ще називають фасетками), іноді навіть ямки. Дистальна заглибина часто чіткіша, ніж мезіальна. В окремих випадках язиковий зубний горбок перетинає щілина. Трапляється, що дистальна половина язикової поверхні коронки має 1—2 трикутні ямки, кут яких найчастіше відкритий у бік різального краю ікла. Контактні поверхні трикутної форми.
На контактній поверхні коронки ікла видно велику товщину основи коронки у присінково-язиковому напрямку. Контур присінкової поверхні опуклий, язикової — дуже увігнутий, але якщо добре розвинутий язиковий зубний горбок, може бути трохи опуклим. Контур емалево-цементної межі дугоподібний; при цьому дуга на присінковій і язиковій поверхнях ікла повернута опуклістю в бік кореня, а на дистальних поверхнях — у бік різального краю коронки.
Корінь верхнього ікла довгий, добре розвинутий, конусоподібної форми, сплощений з боків. Присінковии контур кореня звичайно опуклий, рідше плоский, язиковий — опуклий у шийковій та середній третинах і увігнутий у верхівковій. На бічних поверхнях кореня видно поздовжні борозни, іноді досить чіткі. У рідкісних випадках корінь верхнього ікла може розщіплюватися на два — присінковии і язиковий. Верхівка кореня часто дещо зігнута. Ознаки кута й кривини емалі, виразні. Кореням верхніх ікол на альвеолярному відростку відповідає іклове підвищення (eminentia сапіпі).
Висота коронки верхнього ікла — 10 — 12 мм, ширина — 7 — 8, довжина кореня — 16—18, присінково-язиковий розмір шийки зуба — 7 — 8,5, мезіодистальний — 5 — 6 мм.
Нижні ікла менші за верхні. Відрізняються від них вужчою коронкою та сплощеним у поперечному напрямку коренем зуба. Менш чіткий, ніж на верхніх іклах, головний горбок краю зуба зміщений мезіально. Кути коронок також різні; мезіальний чіткіший за дистальний, він тупий або прямий, в той час як дистальний завжди тупий. Серединний валок і крайові гребені малопомітні. Мезіальний край коронки майже вертикально продовжується в мезіальний контур кореня, дистальний край утворює з контуром кореня вигин; корінь зуба відхиляється дистально.
Язикова поверхня коронки зуба дещо ввігнута, язиковий горбок і валок виразні, але менше, ніж на верхньому іклі. Чим більше розвинутий серединний валок, тим менше помітні крайові гребені, і навпаки. Контур язикової поверхні ввігнутий і більш прямовисний, ніж на верхніх іклах. Контур присінкової поверхні має меншу опуклість. Висота коронки з боку присінкової та дистальних поверхонь більша за висоту на язиковій і мезіальній.
Контури кореня з присінкової та язикової поверхонь ледь опуклі або прямі. Корінь сплощений у мезіодистальному напрямку, на дистальних поверхнях має чіткі поздовжні борозни. Часто він роздвоюється, при цьому обидва корені можуть мати однакові довжину й товщину, якщо ж вони неоднакові, то присінковии коротший і товщий.
Порожнина нижнього ікла веретеноподібної форми, менша за порожнину верхнього; порожнина коронки безпосередньо переходить у канал кореня. У корені ікла нижньої щелепи іноді трапляються два канали — присінковии і язиковий.
Висота коронки нижніх ікол становить 9 — 12 мм, ширина — 6 — 7, довжина кореня — 12,5—16,5, мезіодистальний діаметр основи коронки — 5 — 6, присінково-язиковий — 7 — 8 мм.
Природжені аномалії. Верхні та нижні ікла в зубних рядах є стабільними зубами. Трапляються додаткові ікла (частіше верхні), які прорізуються поза зубною дугою (або залишаються в щелепі). Ікла дещо здіймаються над рештою зубів і виступають з рядів у напрямку присінка рота. У разі краудингу ікла можуть мати неправильне положення, найчастіше зміщуючись також у цьому напрямку. Часто спостерігається діастема між іклами та першими малими кутніми зубами, а також між іклами й бічними різцями.
Малі кутні зуби (dentes premolares), як і великі, належать до бічних зубів. Тому їх контактні поверхні правильніше називати: мезіальна (fades mesialis) — поверхня, розташована ближче до середини зубного ряду, і дистальна (fades distalis). Верхні малі кутні зуби найчастіше мають два корені, нижні — по одному. Коронки кутніх зубів своїми змикальними поверхнями (fades occlusalis) стикаються із зубами протилежного зубного ряду. На цих поверхнях піднімаються жувальні горбки — щічні і язикові. Малі кутні зуби крім розтирання їжі разом з іклами беруть участь в її роздавлюванні. Тому коронки малих кутніх зубів певною мірою нагадують форму коронок ікол, а змикальна поверхня має лише по два горбки. Верхні малі кутні зуби звичайно більші за нижні. Розрізняють перші й другі верхні малі кутні зуби.
Перший верхній малий кутній зуб з боку присінкової (щічної) поверхні має форму коронки, що нагадує форму коронки ікла; язикова поверхня коронки дещо менша за щічну, діаметр коронки більший у щічно-язиковому напрямку. Посередині різального краю коронки міститься головний горбок, нижчий, ніж у ікол. Від головного горбка під тупим кутом розходяться мезіальна й дистальна частини краю. Щічна поверхня зуба опукла, виразна ознака кривини емалі коронки, яка в цих зубів може бути зворотною. Від головного горбка різального краю до шийки зуба посередині щічної поверхні коронки тягнеться широкий опуклий серединний валок. Від дистальних і бічних кутів коронки відходять до шийки зуба вузькі крайові валки, які біля емалевої межі можуть з'єднуватися з серединним валком. Між крайовими та серединним валками утворюються дві неглибокі борозни; серединний валок розвинений краще, ніж крайові. Ознаки кута коронки для верхніх малих кутніх зубів застосувати не можна внаслідок закругленості кутів коронки, а також через невизначеність співвідношення мезіального й дистального країв з різальним краєм коронки. Контактні поверхні коронки утворюють з мезіальною і дистальною поверхнями кореня невеликі кути.
Корінь верхніх малих кутніх зубів сплощений у мезіодистальному напрямку. Верхівки коренів найчастіше відхиляються дистально, але трапляються й прямі корені або навіть відхилені мезіально. Отже, ознаку положення кореня також можна застосувати не завжди. Досить часто на щічній поверхні кореня видно поздовжню борозну, а іноді — розщеплення щічного кореня на два.
На змикальній поверхні першого верхнього малого кутнього зуба помітні два жувальних горбки — більший присінковии (щічний) і менший язиковий (іноді вони мають однакові розміри). Між ними лежить міжгорбкова борозна (sulcus intertubercularis), яка не доходить до країв коронки. По краях змикальної поверхні коронки розташовані крайові гребені — мезіальний і дистальний. Кожен з цих гребенів складається з двох частин: присінкової, що відходить від присінкового жувального горбка, і язикової, яка йде від язикового горбка.
Нахил щічного і язикового горбків, а також крайові гребені неоднакові; гребені, що прилягають до присінкового жувального горбка, більші. Міжгорбкова борозна залежить від розвитку гребенів і може бути глибокою, середньою або мілкою. Важливою відмітною ознакою верхніх малих кутніх зубів є мезіальне зміщення язикового горбка.
Язикова поверхня коронки і кореня перших верхніх малих кутніх зубів гладка. Емалево-цементна межа на щічній і язиковій поверхнях проходить дугою, опуклістю до кореня. Змикальна поверхня коронки опукла. Емалево-цементна межа на контактних поверхнях зубів з одним коренем проходить дугоподібно, опуклістю до змикальної поверхні, з двома коренями — має два вигини, відкриті в бік коренів.
Контур щічної поверхні коронки верхнього малого кутнього зуба рівномірно опуклий або нахилений у язиковому напрямку. У ділянці шийки зуба контур коронки на щічній і язиковій поверхнях може підніматися. Контур язикової поверхні коронки має аналогічні особливості. З бічної поверхні добре помітно співвідношення щічного та язикового жувального горбків, яке може бути трьох типів: щічний горбок набагато вищий за язиковий; щічний горбок трохи більший за язиковий; горбки однакові.
Верхні малі кутні зуби можуть мати один, два, а то й три корені. Ступінь диференціації кореневої системи різний: слабкий — наявні лише борозни; середній — часткове розщеплення кореня на два; великий — формування двох коренів; дуже великий — утворення трьох коренів (з них язиковий корінь округлий, два щічних сплощені).
Порожнина коронки верхніх малих кутніх зубів досить велика, наближається до циліндричної форми й відповідно до горбків має два виступи. Щічний виступ довший за язиковий. Порожнина корон¬ки поступово переходить у канали коренів зуба. Якщо корінь один, то його канал стиснутий у мезіодистальному напрямку.
Висота коронки першого верхнього малого кутнього зуба по щічній поверхні становить 7,5 — 9 мм, язиковій — 6 — 8, ширина коронки — 6,5 — 7, довжина коре¬ня — 12 — 16, мезіодистальний розмір ко¬ронки — 4,8—5,5, щічно-язиковий — 8,5 — 9,5 мм.
Другий верхній малий кутній зуб за формою мало відрізняється від першого, але він трохи менший. Присінкова поверхня коронки опукла, має нечіткий поздовжній валок. Контактні поверхні опук¬лі (дистальна більше, ніж мезіальна).
Розміри щічної та язикової поверхонь коронки трохи менші, ніж першого малого кутнього зуба. На змикальній поверхні розташовані два майже однакові горбки. Зуб має один конусоподібний, дещо сплощений корінь з неглибокими борознами на бічних поверхнях (дуже рідко корінь розщеплюється на два біля верхівки).
Висота коронки другого малого кутнього зуба по щічній поверхні — 7,5—8,5 мм, язиковій — 6,5 — 7,5, ширина коронки — 6 —7, довжина кореня — 12,5 —16,5, мезіо-дистальний розмір шийки зуба — 4,5 — 5,5, щічно-язиковий — 8 —9,5 мм.
Нижні малі кутні зуби порівняно з верхніми мають менші коронки, але довший корінь, переважно один. Перший і другий нижні малі кутні зуби відрізняються один від одного за формою й будовою більше, ніж верхні.
Перший нижній малий кутній зуб менший за перший верхній. Присінкова (щічна) поверхня коронки на різальному краю має головний горбок, нижчий, ніж у ікла. Може бути високий головний горбок, тоді зуб дуже схожий на ікло. По щічній поверхні коронки від головного горбка в напрямку шийки тягнеться поздовжній широкий валок, поступово зменшуючись і зникаючи на середній третині коронки. Від кутів коронки ідуть невеликі й короткі кутові гребені. Коронка на горизонтальному перерізі має овальну форму. Кривина емалі на щічній поверхні коронки опукла, ще більш опукла на язиковій поверхні. Іноді перші нижні кутні зуби мають згладжений контур язикової поверхні.
На змикальній поверхні є два жувальні горбки, щічний більший за язиковий. Горбки розділені невеликою борозною, розташованою ближче до язикового горбка. Горбки мезіальної та дистальної поверхонь з'єднані валками. Трапляється варіант розмежування, коли від середини щічного горбка до язикового проходить емалевий валок, утворюючи на змикальній поверхні дві ямки.
Контур коронки з присінкової поверхні (норми) майже прямий і дуже відхиляється в язиковому напрямку, контур з язикової поверхні також прямий, його різальний край нависає над основою коронки.
Язикова поверхня коронки першого нижнього малого кутнього зуба опукла, її краї рівномірно наближаються до шийки. Посередині різального краю піднімається язиковий горбок. Язикова поверхня кореня гладка й округла. Корінь дещо стиснутий у мезіодистальному напрямку, його контури прямі або трохи опуклі, на мезіальній і дистальній поверхнях проходять невиразні борозни.
Перший нижній малий кутній зуб найчастіше має один корінь, іноді він подвійний; повне розщеплення кореня трапляється рідко. У двокореневому зубі мезіальний корінь зсунутий у щічному напрямку, дистальний — у язиковому. Обидва корені сплощені, іноді на них помітні поздовжні борозни. Часто коронка та корінь зуба розташовані один відносно одного під тупим кутом з нахилом коронки в бік язика. Дуже виразна ознака положення кореня.
Порожнина коронки першого нижнього малого кутнього зуба округла, має два роги, що відповідають горбкам на змикальній поверхні. Канал кореня зуба широкий, іноді роздвоюється.
Висота коронки зуба на щічній поверхні — 7,5 — 11 мм, на язиковій — 5 —6, довжина кореня — 13 — 16, ширина коронки — 6 —8, щічно-язиковий діаметр шийки зуба — 8,2 — 8,6, мезіодистальний — 5,4 — 5,8 мм.
Другий нижній малий кутній зуб більший за перший. Його коронка напівкулиста, її щічна поверхня рівна. Серединний валок, що тягнеться від головного горбка різального краю коронки, широкий і порівняно плоский.
Язикова поверхня коронки гладка й опукла, контактні поверхні трохи зближуються біля шийки зуба. На змикальній поверхні піднімаються два майже однакові добре розвинуті горбки, між якими проходить глибока борозна. Від борозни часто відходить додаткова борозенка, яка ділить язиковий горбок на два, перетворюючи зуб у тригорбковий. Дуже рідко змикальна поверхня може бути чотири-горбковою, а ще рідше — п'ятигорбковою.
Контактні поверхні (мезіальна та дистальна) коронки нагадують зрізану півкулю. На відміну від першого зуба контури щічної та язикової поверхонь коронки мають форму дуг великого радіуса або можуть бути прямими зі скошенням до змикальної поверхні.
Корінь зуба (найчастіше один конусоподібний) більш розвинутий і довший, ніж у першого нижнього малого кутнього. Поздовжні борозни на бічних поверхнях кореня трапляються рідко. Порожнина коронки стиснута в передньозадньому напрямку. Канал один, має лійкоподібне вічко; рідко верхівкова його частина роздвоєна.
Висота коронки зуба на щічній поверхні становить 7 — 9,5 мм, на язиковій — 6,5 — 9, ширина коронки — 7 — 8, довжина кореня — 14 — 17, щічно-язиковий діаметр основи коронки — 6,5 — 9, мезіодистальний — 4,5 — 6,5 мм.
Змикання верхніх і нижніх малих кутніх зубів відбувається таким чином, що кожен нижній зуб припадає на два сусідніх верхніх.
Природжені аномалії. Трапляється відсутність другого верхнього малого кутнього зуба, а також поява третього, який може розвиватися як у межах зубного ряду, так і поза ним.
У ряду нижніх малих кутніх зубів більш варіабельний (як і у верхніх) другий зуб. Трапляються різні перехідні форми його змикальної поверхні до великих кутніх зубів. Може зовсім не бути малого кутнього зуба чи виникає краудинг. Діастеми найчастіше розвиваються між іклом і першим малим кутнім, дуже рідко — між нижніми малими кутніми зубами.
Великі кутні зуби (denies molares). Людина має 12 великих кутніх зубів: по три верхніх і нижніх на кожній половині зубної дуги. Розрізняють перший, другий і третій (зуб мудрості) (dens serotinus) великі кутні зуби. їх розміри поступово зменшуються від першого до третього.
Коронки великих кутніх зубів найбільші серед зубних коронок з великою змикальною поверхнею, на якій розташовано від трьох до п'яти жувальних горбків (molaris — млинове жорно). Зуби мають по два (нижні) і три (верхні) корені, рідко більше. Великі кутні зуби розташовані в зубній дузі позаду малих, тому їх ще називають задніми. Під час жування вони зазнають великих навантажень (у середньому на перший зуб 77 кг, на ікло та малий кутній — від 20 до 40 кг).
Верхні великі кутні зуби відрізняються від нижніх за розмірами (вони більші), кількістю коренів (три у верхніх, два у нижніх) і формою коронки. Коронки верхніх зубів мають форму ромба, а борозни між горбками утворюють косо написану літеру Н. Коронки нижніх великих кутніх зубів трохи витягнуті вздовж зубного ряду, а борозни між горбками перехрещуються чи нагадують літеру Ж. Розміри поверхні змикання коронок і коренів також поступово зменшуються від першого до третього зуба. Ознаками належності великих кутніх зубів до правої чи лівої половини зубної дуги є: кривина емалі присінкової поверхні коронки має форму схилу в мезіодистальному напрямку; зменшення мезіального кута коронки, який помітно виступає в бік змикальної поверхні; чітке відхилення кореня дистально відносно поздовжньої осі зуба.
Перший верхній великий кутній зуб має масивну коронку, яка від шийки зуба розходиться у всіх напрямках до ромбоподібної змикальної поверхні, найбільший розмір якої від щічного проксимального до язикового дистального країв коронки. Щічна поверхня коронки чотирикутна з поздовжньою щічною серединною борозною, яка варіює від значної заглибини до глибокої канавки, що ділить коронку на дві частини — мезіальну і дистальну.
Язикова поверхня коронки, так само як і щічна, звичайно ділиться серединною борозною на дві половини. Контактні поверхні (мезіальна й дистальна) коронки більші за щічну та язикову. На змикальній поверхні піднімаються чотири горбки: щічно-мезіальний (параконус), щічно-дистальний (метаконус), язиково-мезіальний (протоконус) і язиково-дистальний (гіпоконус). Найстійкішими і найрозвиненішими є язиково-мезіальний і щічно-мезіальний горбки, відокремлені один від одного борознами. Щічно-мезіальна борозна відходить під кутом і відокремлює щічно-мезіальний горбок. У ній розрізняють щічну та мезіальну частини. Друга борозна, язиково-дистальна, дугоподібна, від'єднує язиково-дистальний горбок; має дистальну та язикову частини. Третя борозна коротка, коса, з'єднує дві перші борозни, проходить через центр коронки (її ще називають центральною ямкою). Щічні горбки переважно конічні, язикові — заокруглені. Протоконус звичайно має додатковий горбок (tuberculum anomale), який не досягає змикальної поверхні.
Зуб має три добре розвинуті корені: два щічних (мезіальний і дистальний) і один язиковий. Щічні корені сплощені в мезіо-дистальному напрямку, язиковий (найбільший) округлий.
Порожнина коронки зуба широка і загалом повторює форму коронки. До верхівок усіх горбків відходять випини порожнини, з них найбільший — до язиково-мезіального горбка. Дно порожнини коронки в центрі опукле, а в кутках має три лійкоподібні заглибини, від яких починаються канали ко-ренів. Щічно-мезіальний корінь в 60 % ви-падків має два канали. Найширшим є канал язикового кореня (округлий, великий). З віком порожнина зуба зменшується.
Висота коронки на щічній поверхні становить 6 — 8,5 мм, довжина коренів — 13 —16, мезіодистальний розмір основи коронки — 9—11, щічно-язиковий — 11 — 13 мм.
Другий верхній великий кутній зуб менший за перший. Коронка дещо стиснута в мезіодистальному напрямку, і її форма дуже варіабельна. Розрізняють такі варіанти коронки: 1) нагадує коронку першого великого кутнього зуба, але без додаткового горбка; 2) ромбоподібна, язиково-мезіальний і щічно-дистальний горбки зближені, і борозна між ними майже непомітна; 3) з трьома горбками (один язиковий і два щічних) на змикальній поверхні внаслідок злиття язиково-мезіального та щічно-дистального; 4) трикутної форми з трьома горбками (один язиковий і два щічних). Найчастіше трапляються перша й четверта форми коронки. У 5 % випадків зуб може бути двогорбковим внаслідок редукції щічно-дистального та щічно-мезіального горбків і розвитку мезіальних.
Щічна поверхня другого зуба майже не відрізняється від першого. На ній також видно щічно-мезіальний і щічно-дистальний горбки й серединну борозну коронки, що переходить у міжкореневу борозну. Щічні корені відхилені дистально.
На язиковій поверхні помітне невелике звуження коронки. Язиковий корінь коротший, ніж у першого зуба, відхилений дистально. Особливістю рельєфу контактних поверхонь є зміщення на дистальній поверхні коронки серединної борозни внаслідок редукції язиково-дистального горбка в дистальному напрямку.
Розташування коренів може бути різним. Найчастіше зуб має три корені, які йдуть паралельно або сходяться чи розходяться. Іноді щічно-мезіальний і язиковий корені зростаються й по лінії зрощення видно поздовжню борозну.
Порожнина коронки відповідає її зовнішній формі. За наявності трьох горбків є три роги порожнини. Якщо щічно-мезіальний і язиковий горбки зрощені, то в зрощеному корені проходять два канали.
Висота коронки другого верхнього великого кутнього зуба — 6 — 8 мм, ширина — 9 — 12, довжина коренів — 12 — 15, мезіодистальний розмір основи коронки — 8 — 11, щічно-язиковий — 10,5 —13 мм.
Третій верхній великий кутній зуб (зуб мудрості) найбільш мінливий щодо форми та розмірів. Його коронка може досягати розмірів першого або другого великого кутнього зуба, а може бути зовсім невеликою, нагадуючи формою штифтовий зуб. Найчастіше вона має три горбки, рідше чотири, але трапляється й п'ять-шість горбків.
Розміри і форма коренів зуба також досить варіабельні, а їх кількість коливається від одного до чотирьох-п'яти. Найчастіше їх буває три або два, в останньому випадку зростаються щічні корені. Можливе зрощення всіх трьох коренів з утворенням глибоких поздовжніх борозен.
Порожнина зуба відповідає його формі. У чотиригорбковому зубі порожнина має чотири роги, із зменшенням кількості горбків зменшується також кількість рогів — до одного рога в одногорбковому зубі. Незалежно від зрощення корені найчастіше мають три канали. У штифтовому зубі, як правило, один канал.
Висота коронки не перевищує 6 мм, ширина коливається в незначних межах, довжина коренів становить 9—10 мм.
Коронка нижніх великих кутніх зубів має кубічну форму. На змикальній поверхні розташовані чотири горбки, проте їх кількість може варіювати від трьох до шести. Зуби мають два корені — мезіальний і дистальний.
Перший нижній великий кутній зуб. З боку щічної поверхні зуба видно невелике звуження коронки в напрямку кореня, три її частини, поділені двома борознами.
Язикова поверхня коронки поділена поздовжньою борозною на дві приблизно рівні частини. Щічна поверхня коронки нахилена в язиковому напрямку. Контури щічної та язикової поверхонь опуклі, дугоподібні. На мезіальній і дистальній поверхнях коронки поблизу різального краю видно короткі неглибокі борозни. Контактна фасетка на мезіальній поверхні розташована на щічно-мезіальному горбку, на дистальній — на дистальному. Коронка зуба нахилена в бік порожнини рота.
Змикальна поверхня майже квадратна і найчастіше має чотири горбки: два щічних (мезіальний і дистальний) і два язикових (мезіальний і дистальний), відокремлених один від одного чотирма борознами (мезіальною, щічною, дистальною і язиковою). Усі борозни сходяться, утворюючи центральну ямку. Рідше трапляються п'ять жувальних горбків; у цьому разі на змикальній поверхні розрізняють поздовжню борозну й поперечну, яка починається на щічній поверхні, перетинає змикальню поверхню і закінчується на язиковій. Щічно-дистальна ділянка може мати додаткову борозну; тоді розрізняють три щічних і два язикових горбки.
Зуб має два корені — мезіальний і дистальний. Мезіальний (передній) корінь широкий, клиноподібної форми, з країв має виразні гребені, між якими пролягає западина. Верхівка звичайно відхилена дистально. Дистальний корінь вужчий і коротший за мезіальний, поверхня його плоска або рівномірно опукла. Іноді дистальний корінь розщеплений на два — щічний та тонший і коротший язиковий.
Порожнина коронки має форму куба з чотирма —шістьма рогами в напрямку жувальних горбків. Найбільш об'ємним рогом є щічно-мезіальний, а найвищими — щічні. Мезіальний корінь, як правило, має два канали, у дистальному корені два канали трапляються в половині випадків.
Висота коронки першого нижнього великого кутнього зуба — 6 — 8 мм, мезіодистальний розмір — 10—13, щічно-язиковий — 9—12, довжина коренів — 13 — 15,5 мм.
Другий нижній великий кутній зуб менший, ніж перший, але має таку саму форму. Щічна поверхня коронки поділена на дві випуклі частини виразною вертикальною борозною, що проходить посередині. Додатковий горбок буває рідко.
На язиковій поверхні іноді трапляється мезіолінгвальне підвищення, яке розташоване на язиково-мезіальному горбку та може досягати великих розмірів і мати власний корінь. Зливаються корені рідко. Добре помітна ознака положення кореня.
Порожнина коронки має форму куба з чотирма рогами, направленими в бік жувальних горбків. У мезіальному корені едва канали, у дистальному — звичайно один, дуже рідко два.
Висота коронки становить 6 — 8,5 мм, мезіодистальний розмір — 9 — 12, щічно-язиковий — 8—11, довжина коренів — 13—15,5 мм.
Третій нижній великий кутній зуб може бути різним як за формою, так і за розмірами. Проте кількість варіантів менша, ніж у такого самого зуба верхньої щелепи. Зуб менший за два інші нижні великі кутні, але більший, ніж верхній третій зуб.
На змикальній поверхні коронки в 50 % випадків формується чотири жувальних горбки, в 40 % — п'ять, у 10 % — від трьох до шести горбків.
Коренів найчастіше два, але вони часто зливаються в один конусоподібний. Трапляються зуби з кількома недостатньо розвинутими коренями.
Порожнина коронки неправильної форми, роги відповідають кількості й розташуванню жувальних горбків. Якщо коренів два, у мезіальному може проходити два канали, в дистальному, як правило, один.
Природжені аномалії. Верхні великі кутні зуби розташовані в зубній дузі майже на прямих або трохи зігнутих розбіжних лініях, тому кут нахилу зубів збільшується від першого до третього. Стабільним у верхньому ряду є перший, мінливими — другий і особливо третій великі кутні зуби. Часто трапляються гіподонтія — відсутність третього зуба, ретенція (непрорізування), аномалії розташування, дистальне або щічне відхилення. Рідше розвивається гіперодонтія, коли з'являється четвертий зуб або недорозвинутий і прирослий до третього з утворенням дистомолярного горбка.
У нижній зубній дузі великі кутні зуби розташовані по прямій лінії. Стабільним, як і у верхньому зубному ряду, є перший зуб, варіабельним — третій. Можливі різні аномалії розташування, особливо третього великого кутнього зуба, а також його природжена відсутність чи ретенція. Трапляються випадки четвертого зуба.
Вертикальні осі коронок верхніх і нижніх великих кутніх зубів нахилені в протилежних напрямках. Під час змикання щелеп ряд верхніх зубів у нормі накладається на ряд нижніх, трохи змішуючись дистально. Внаслідок цього кожен зуб стикається з двома — відповідним йому і наступним.

Молочні зуби (dentes decidui) є тимчасовими й функціонують до заміни їх постійними (до 13—14 років). Загалом повторюють будову постійних, але вони менші, їхня емаль має ледь блакитний відтінок, корені коротші, у різців та ікол — закруглені, у великих кутніх — дуже сплощені із загостреними верхівками. Коронка різко відмежована від кореня. Тонкі корені молочних зубів розташовані вертикально й тому не перешкоджають розвитку позаду них постійних зубів, а в багатокореневих зубів корені розходяться в боки. До часу випадіння молочних зубів їх корені майже повністю розсмоктуються. Через нетривале існування коренів у молочних зубів немає виразних ознак положення кореня. Ознаки кривини емалі коронки й кута коронки досить чіткі, завдяки чому можна визначити, до якої половини зубної дуги належить зуб. Порожнини зубів достатньо великі. Серед молочних зубів на кожній половині щелепи розрізняють два різці, одне ікло і два великих кутніх зуби.

Різці. Верхні різці схожі на постійні, проте менші, мають низьку коронку, горбки розвинені слабко або їх зовсім немає. Коронка присереднього різця широка, дистального — вузька. Присінкова поверхня опукла, дистальний край закруглений. Язиковий горбок зуба добре помітний, але, як правило, не поділений на горбки. Корені зубів тонкі, округлі, у мезіальних різців верхньої щелепи корені стиснуті з боків. На бічних поверхнях коренів проходять поздовжні борозни. Анатомічні ознаки зубів чіткі.
Нижні різці також схожі на аналогічні постійні, але менші. Бічний різець має ширшу коронку, ніж присередній. Горбки зубів на язиковій поверхні розвинені гірше, ніж у верхніх різців. Ознака кута коронки виразніша на бічному різці. Корені нижніх різців сплощені, на бічних поверхнях мають поздовжні борозни. Верхівки коренів часто відхиляються в бік присінка. Нижні молочні різці можуть зрощуватись як один з одним, так і з сусіднім іклом.
Ікла формою та рельєфом поверхонь дуже схожі на постійні ікла, але відрізняються за розмірами. Верхні молочні ікла мають списоподібну коронку й корінь у вигляді конуса. Нижні ікла більше нагадують різці, кути їхньої коронки заокруглені, а контактні поверхні розходяться менше. Корінь нижніх ікол сплощений, з поздовжніми борознами.
Верхні великі кутні зуби відрізняються від аналогічних постійних зубів. Вони мають по три корені (два щічних і один язиковий), як і постійні. Проте корені розходяться в боки більше, оскільки між ними розташовані зачатки постійних малих кутніх зубів. Коронка першого великого кутнього зуба має два варіанти будови, які трапляються однаково часто. У першому варіанті вона нагадує коронку першого малого постійного малого кутнього зуба, тобто має на поверхні змикання щічний і язиковий горбки, розмежовані борозною. Щічний горбок має три невеликі виступи, язиковий менший за нього, але помітніше виступає над змикальною поверхнею.
Другий великий кутній зуб верхньої щелепи має коронку, яка за будовою схожа з коронкою першого верхнього постійного великого кутнього зуба. Над нею піднімаються чотири горбки, додатковий аномальний горбок (Карабеллі) трапляється приблизно в 90 % випадків.
Нижні великі кутні зуби відрізняються один від одного за формою і будовою. Коронка першого має на змикальній поверхні чотири горбки. Коронка другого за формою схожа на коронку першого нижнього постійного великого кутнього зуба і має п'ять горбків.
Обидва зуби мають по два широко розставлених корені, між якими закладені зачатки постійних малих кутніх зубів.
Стертість зубів. З віком зуби поступово стираються. Ступінь стертості залежить від віку, характеру їжі, а також від індивідуальних особливостей. За стертістю зубів певною мірою можна визначити вік людини. Для цього стертість зубів позначають у балах: 0 — немає стертості; 1 — поява відшліфованих поверхонь на коронках, стертість верхівок горбків (16 —20 років); 2 — поява ділянок дентину на різальних краях і горбках (20 — 30 років); 3 — великі ділянки дентину, стирання всіх крайніх частин коронки, емаль зберігається тільки в ямках і борознах; 4 — цілковите зникнення емалі із змикальної поверхні, часткове стирання коронки (40 — 60 років); 5 — стирання половини коронки (60 — 70 років); 6 — повне стирання коронки до рівня шийки зуба (понад 70 років).
Молочні зуби також стираються, що особливо помітно в період їх заміни. Затримка в стиранні молочних зубів спричинює порушення розвитку щелеп.
Топографія коренів зубів. Практичне значення для лікаря-стоматолога має взаємозв'язок коренів зубів з порожниною носа, верхньощелепною пазухою і каналом нижньої щелепи. Знати деталі цього зв'язку дуже важливо, оскільки при близькому розташуванні коренів зубів до цих утворів можуть прориватися і поширюватися гнійники з верхівок коренів у ці порожнини або під час маніпулювання в ділянці верхівок коренів зубів можна проникнути в ці порожнини.
Корені верхніх присередніх різців відносно порожнини рота можуть розташовуватись по-різному, але найбільше заслуговує на увагу варіант, коли корені дуже близько підходять до губчастої речовини твердого піднебіння і до нижньої стінки (дна) порожнини носа. Це трапляється у людей з великою головою, широким лицем і невисоким альвеолярним відростком верхньої щелепи.
Корені бічних верхніх різців звичайно не підходять близько до порожнини носа, оскільки вони коротші. Верхівки коренів верхніх ікол нечасто досягають нижньої стінки порожнини носа поблизу носової вирізки верхньої щелепи. Дуже рідко верхівки коренів верхніх ікол можуть підходити впритул до дна верхньощелепної пазухи.
Корені малих і великих кутніх зубів взаємозв'язані з верхньощелепною пазу хою. Якщо пазуха велика, добре розвинута, то вони дуже близько підходять до її нижньої стінки. Корінь другого верхнього малого кутнього зуба часто відмежовується від порожнини пазухи тонким шаром кістки (2 — 3 мм). Надзвичайно рідко дно зубної альвеоли, в якій міститься язиковий корінь цього зуба, випинається на нижній стінці пазухи в її порожнину й відмежовується тільки слизовою оболонкою.
Корені великих кутніх зубів можуть розташовуватись щодо верхньощелепної пазухи по-різному. Часто верхівки коренів проникають через дно пазухи до її порож-нини й відділені від неї лише слизовою оболонкою. Найчастіше це трапляється з першими та другими великими кутніми зубами; за ними йдуть другі малі кутні й треті великі кутні. Якщо у верхньощелепній пазусі розвивається запальний процес, то в нього можуть втягуватись зуби верхньої щелепи і, навпаки, запальний процес із зубів може переходити на слизову оболонку верхньощелепної пазухи (синусит одонтогенного походження).
До стінки каналу нижньої щелепи можуть підходити впритул верхівки коренів другого її третього нижніх великих кутніх зубів.
Кровопостачання зубів верхньої і нижньої щелеп забезпечують гілки верхньощелепної артерії. До зубів верхньої щелепи від верхньощелепної артерії (перед її входом у крилопіднебінну ямку) відгалужується задня верхня альвеолярна артерія (a. alveolaris superior posterior), її гілки через однойменні отвори у горбі верхньої щелепи проникають до задніх кутніх зубів, ясен і альвеол, віддаючи їм гілки (rr. dentales, gindivales, interalveolares). Зубні гілки підходять до верхівок коренів зубів і через отвори у верхівках проникають у пульпу зуба. До передніх зубів верхньої щелепи несуть кров передні верхні альвеолярні артерії (аа. alveolares superiores anteriores) — гілки підочноямкової артерії (a. infraorbitalis), які вона віддає, проходячи в нижньоочно-ямковому каналі.
Нижня альвеолярна артерія (a. alveolaris inferior), яка відходить від щелепного відділу верхньощелепної артерії, огинаючи шийку нижньої щелепи, через for. тапdibulae вступає в канал нижньої щелепи і віддає гілки до зубів, ясен і альвеол нижньої щелепи. Виходить з каналу через підборідний отвір (for. mentale) під назвою a. mentalis і постачає кров'ю м'які тканини підборіддя і нижньої губи, з'єднуючись з нижньою губною (a. labialis inferior) і підпідборідною артеріями (a. submentalis).
Поруч з артеріями ідуть однойменні вени, якими венозна кров відтікає із зубів до крилоподібного венозного сплетення.
Лімфовідтік відбувається через лімфокапілярну мережу в пульпі зубів і яснах верхньої та нижньої щелеп, яка формує відвідні лімфатичні судини, що тягнуться спочатку до найближчих регіонарних, а потім і до більш віддалених лімфатичних вузлів. Від зубів верхньої щелепи лімфатичні судини відводять лімфу спочатку в глибокі привушні, піднижньощелепні та заглоткові лімфатичні вузли. Найближчими регіонарними лімфатичними вузлами для зубів нижньої щелепи є підборідні та піднижньощелепні. Звідти лімфа виносними судинами надходить до глибоких шийних лімфатичних вузлів, які зосереджені в передніх і бічних ділянках шиї.
Іннервація. Зуби верхньої і нижньої щелеп іннервуються гілками трійчастого нерва (п. trigeminus). До зубів верхньої щелепи тягнуться верхні альвеолярні нерви (пп. alveolares superiores), які відходять від підочноямкового нерва (п. infraorbital) — найбільшої гілки верхньощелепного нерва (п. maxillaris) (другої гілки трійчастого нерва). Верхні альвеолярні нерви віддають такі гілки: передні (rr. alveolares superiores anteriores), середню (r. alveolaris superior medius), задні (rr. alveolares superiores posteriores). У товщі альвеолярного відростка верхньої щелепи усі гілки верхніх альвеолярних нервів утворюють верхнє зубне сплетення (plexus dentalis superior), від якого відходять верхні зубні та ясенні гілки (rr. dentales superiores, rr. gingivales superiores).
Зуби нижньої щелепи іннервуються третьою гілкою трійчастого нерва — нижньощелепним нервом (п. mandibulars). Від нього відгалужується нижній альвеолярний нерв (п. alveolaris inferior) (чутливий), який у каналі нижньої щелепи віддає гілочки, що формують у товщі щелепи нижнє зубне сплетення (plexus dentalis inferior). Від цього сплетення відходять гілки до нижніх зубів (rr. dentales inferiores) і нижніх ясен (rr. gingivales inferiores), іннервуючи зуби і тканини нижньої щелепи, що їх оточують.